В статті розказано про деякі епізоди в житті "Братства бджолярів України"

«ТОЧКА БІФУРКАЦІЇ» БРАТСТВА



Після того, як я прочитав статтю С.М. Мілова «Медяна роса і бджолярські проблеми», у мене з’явилось бажання висловити своє відношення до наших «братських» діл. Але для початку маленьке пояснення. На сьогодні я займаю посаду голови Харківського обласного осередку «Братства бджолярів України» і у відповідності до статуту являюсь членом Ради Братства. Так сталося, що з поважних причин на засідання Ради 18-19.08.07 я не зміг приїхати, а тому про те, що там відбувалося в ті дні знаю зі статті С.М. Мілова, та з розповідей тих членів Ради, які там були. Я дуже добре знаю всіх цих поважних людей, а тому цілком їм довіряю. Що я можу сказати з приводу того, що там відбулося? Сумно, дуже сумно, що все це мало місце і дуже жаль, що таке стало можливим…

У мене, як і у всякої людини, яка здатна аналізувати, дуже часто спрацьовує, як я його назвав, «синдром відкручування назад». Поясняю – після того, як якась проблема виросте в повний зріст, я «відкручую назад» свої спогади та факти, стосовно цієї проблеми, для того, щоб краще розібратися в тому, що, власне, відбулося. Так ось, «відкручуючи назад» по цій проблемі, бачу, що з самого початку я цілком довіряв самій ідеї створення нової «живої» громадської організації, як альтернативі існуючій на той час Спілці бджолярів, яка, це ні для кого не секрет, була «більше мертвою, чим живою». Довіряв і новим керманичам, незважаючи на те, що до Братства вони займалися ділами, які знаходились дуже далеко від бджільництва. Відверто кажучи, мені подобалось і те, що патронує новостворену організацію перша людина держави. «…Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці», як співають у Головній нашій пісні.

Ейфорія заважає людині критично осмислювати те, що реально відбувається, і вона підсвідомо вимушує її робити поступки у відповідності до «контексту» відносин, які вона для себе (або хтось інший) запрограмувала. Це – як віра чи любов, які завжди ірраціональні, бо справжня віра чи любов виростають неодмінно з палких почуттів, і ніколи – з холодного розрахунку. Одним словом, я прийняв цю нову «віру» і став палким її прихильником, а тому став робити все, щоб вона «запанувала» і в моїй сторонці. Все це потребувало багато зусиль, часу і, буду відвертим, немало власних коштів. В короткий термін був сформований круг однодумців та створений і легалізований шляхом повідомлення про існування обласний осередок Братства, ми достойно представили Харківщину на останньому з’їзді Братства, почалась предметна робота в районах області. Я де міг пропагував ідеї Братства – в розмовах з пасічниками, в виступах, в своїх статтях в журналах. Процес пішов, як то кажуть…

Та незабаром вже пролунав перший «дзвоник»: на Раді Братства в вересні 2005 року, де розглядалось «діло» В. Лисенко, який на той час був Головою Правління, покинув засідання «Дід Василь» Соломка. На той час я ще не був членом Ради, але добре знаючи цю поважну людину, я зрозумів, що керманич Братства С. Уласік сильно «заклав руля» в бік від декларованої генеральної лінії, інакше «Дід Василь», по природі толерантна і дипломатична людина, не зробив би такий вчинок. Подальша моя з ним розмова підтвердила ці мої висновки.

На другому «дзвонику» на Раді Братства в травні 2006 року в Одесі я вже був присутній. Голова Братства за визначенням повинен бути консолідуючою силою, але те, що я побачив у «виконанні» С. Уласіка на цій Раді мене сильно засмутило. Там вже чітко була встановлена лінія розмежування на «своїх», хто, з точки зору Голови говорить приємно і правильно, і на «інших», хто на його думку говорить і неприємно і неправильно. Першим термін виступів не обмежувався, а «іншим» надівали регламентного «намордника»: «Дякую, дякую! Ваш час закінчився!», або і зовсім не давали слова. Цікавий епізод: на цій Раді Братства виступ М. Грибка про хоругви та їх історію тривав ніяк не менше пів години. На моє прохання виступати по питаннях повістки дня і дотримуватись регламенту головуючий розтлумачив мені нерозумному: «Та хай виступає! Це ж так цікаво!». Не заперечую – можливо то і цікаво, але дуже недоречно на засіданні Ради, яка повинна була розглянути 9 (дев’ять) питань, і де кожному було що сказати по суті. А про хоругви можна було поговорити в другому місці і в другий час. На цій Раді було дуже наглядно продемонстровано, що до «інших» С. Уласік вже зарахував С. Мілова, Н. Сенчук, О. Крутько та і вашого покірного слугу.

Через декілька днів після цієї Ради в Києві відбувся 1-й з’їзд Братства, де ця лінія розмежування вже «працювала» на повну потужність - «інших» там блокували де тільки можна було – не давали слова, або спростовували виступи тих із них, кому вдалося «прорватися» до трибуни. Було явно видно, що керівництво Братства боїться, що хтось скаже щось «на те» в присутності президента держави, який був на з’їзді.

Але все це, як показав час, було тільки прелюдією до симфонії. А сама «симфонія» розпочалася після того, як несподівано (по крайній мірі для мене) в керівництві Братства з’явилась бізнес-дама Т. Васильківська («Шерше ля фам!», - як кажуть французи. «Шукайте жінку!», тобто). Ну, а про те, що сталося після цього, дуже гарно написав С. Мілов в вищеназваній статті. Фактично на тій Раді Братство зусиллями його керівництва розкололося навпіл.

У гідрологів і географів є такий термін «точка біфуркації». Це точка, в якій один струмочок в витоках ріки якоюсь перепоною розділяється навпіл, а потім з цих половинок починаються дві річки, води яких більше ніколи не зіллються. В переносному сенсі цей вислів має значення точки, де приймається якесь доленосне рішення. Так от, на мій погляд, «Братство бджолярів України» на тій Раді в серпні 2007 року пройшло свою «точку біфуркації». Природним чином ці дві «ріки» вже ніколи не зіллються, бо інтереси у цих «рік» діаметрально протилежні. Скоріш за все їм треба дати нові назви «Громадська» та «Бізнесова», вибрати нових керманичів і хай вони течуть собі по своїх руслах. Бачиш, після довгої і важкої дороги вони десь в спільному морі проблем і зіллються…

Коротка післямова.
Самі страшні для бджолярів України наслідки цього ганебного вчинку полягають, на мій погляд, в тому, що в який вже раз буде посіяна невіра в будь-які благі наміри навести лад в нашому бджільництві, та що саме неприємне – це визве довготермінову апатію до громадської роботи у самих порядних і активних членів нашої бджолярської громади.
Наступне. Тисячу разів правий С. Мілов в тому, що причиною того, що сталося являються не уласіки чи васильківські (вони тільки привід), ми ж самі зі своїм споживчим менталітетом, який має витоки з «совєтських» часів, в цьому і винні. Не дозріли ми ще до громадського суспільства, не до-зрі-ли…
З повагою і надією. Валерій КОРЖ.
14.09.2007 р.

Счетчик посетителей

1804685
Сегодня
Вчера
Неделя
Прошлая неделя
Месяц
Прошлый месяц
Всего
169
1095
4591
5466
30197
26253
1804685

Forecast Today
INF


Ваш IP:34.204.168.209