Роздуми після зустрічі на пасіці "діда Василя".

Цінність будь-яких зустрічей пасічників не тільки в спілкуванні, а ще і в тому, що після них народжуються нові ідеї по вдосконаленню не тільки свого персонального діла, а й всього нашого Українського пасічного цеху. Такими роздумами, які народилися в мене після зустрічі 7-8 жовтня 2006 року на пасіці «діда Василя» я і хочу поділитися з нашими читачами.
* * *
Перший роздум навіяв виступ МІЛОВА С.М. з Одеси, в якому він наголосив на наступному: «В українському бджільництві на сьогодні існують три зареєстровані громадські організації: Національна асоціація бджолярів України «Укрбджолопром», Спілка пасічників України і Братство бджолярів України. Якщо проаналізувати положення справ в цих організаціях, то можна побачити, що реально «Укрбджолопром» ніякого відношення до бджолярів (окрім, як своєю назвою) не має, бо він об’єднує не бджолярів, а підприємства колишнього радянського «Укрбджолопрому» і по суті э бізнесовою структурою. Цікаво при цьому те, що Мінагрополітики в одному із своїх листів приписало цій організації функції координації роботи районних, обласних організацій спілок пасічників та бджолярів-любителів».

На моє переконання, це свідчить про те, що чиновники міністерства не мають ніякої уяви хоча б про рамки діяльності громадських організацій. Справа в тому, що у відповідності до закону України «Про об’єднання громадян» одна будь-яка громадська організація немає ніяких повноважень і зобов’язань стосовно іншої будь-якої громадської організації, якщо вони не створили зі своїх структур сумісне громадське об’єднання вищого рівня. Тому ніяка окрема громадська організація не має законного права координувати роботу іншої подібної організації. Виходячи із сказаного, цей лист Мінагрополітики є не що інше, як свідчення про правове невігластво його чиновників.

Сергій Миколайович також торкнувся процесів, що проходять в Спілці пасічників і в Братстві бджолярів України. Перша, за словами її голови, реально не існує, бо пасічники не платять членські внески. В Братстві іде процес розбудови, але, почавшись зверху, такий підхід зводить нанівець міжособисту довіру в регіональних громадах, що унеможливлює громадську взаємодію та співпрацю і, як наслідок, — відсутність на місцях реальної опори на головну цінність будь-якої громадської організації, її членів, яких в нашому випадку уособлюють бджолярі.

Стосовно Братства хотів би від себе додати декілька моментів. Як голова Харківського обласного осередку Братства я отримав з Києва пакет документів для реєстрації нашого осередку. Зовнішній вигляд та об’єм цих документів викликають повагу і свідчать про те, що в цьому напрямку керівництво Братства гарно попрацювало, за що їм щира подяка. Детальний аналіз змісту цих документів я ще не проводив, але дещо цікаве вже встиг побачити. В «Кодексі ділової етики» з цього пакету є стаття 2, яка наказує всім членам Братства «…обов’язкове дотримання субординації всіма членами Братства…». Відкриваю «Великий тлумачний словник сучасної української мови» і на 1211 сторінці ось що читаю там: «Субординація – система суворого підпорядкування молодших за чином або становищем старшим». Як кажуть – приїхали! То що ж це ми збираємось будувати – громадську організацію, чи військову? А може чергову партію з її суворою партійною дисципліною? На мій погляд, ми всі в громадських організаціях повинні бути рівними, а ті, кого ми обрали, повинні не керувати нами, а координувати нашу роботу і робити це так, щоб дійсно була «повага та довіра обраним посадовим особам» (як написано далі в ст. 2 Кодексу). Оце і буде найкращим «дотриманням субординації», яка в такому разі буде нас об’єднувати, а не розділяти на начальників та підлеглих.

Дехто може запитати: «Чого він прискіпується до слів?». Цим людям відповідаю. Я багато років розробляв дуже відповідальні документи і працював з ними, а тому знаю ціну кожному слову в документах. Я також добре знаю, що ці слова є виразниками розуміння проблеми тими, хто розробляє і затверджує документ. Тому написати про субординацію могли тільки ті, хто дійсно цього хотів і уявляв Братство як жорстко структуровану вертикальну структуру, а не об’єднання братів і сестер по духу. Якщо ж я помиляюсь, то «…Пусть старшие товарищи меня поправят», як казав один із героїв широко відомого в свій час кінофільму.

Мабуть всі пасічники України знають про те, що у нас вже створено «Фонд пропаганди продукції українського бджільництва». З цього приводу я хочу сказати нашим читачам декілька слів як пасічник і як член Наглядової ради Фонду.
Проблема збуту меду, яка виникла в останні роки, стає все більш і більш актуальною, особливо для тих пасічників, які мають великі пасіки. Можливі напрямки реалізації меду відомі: на внутрішньому ринку і за кордон. Про останній напрямок окрема розмова, а я – про внутрішній ринок.
Відомо, що реалізація будь-якого товару на ринку зумовлюється співвідношенням пропозиції і попиту. Якщо ці компоненти ринку не відповідають одне одному, то ринок стає розбалансованим. При великому попиті і малій пропозиції маємо ринок продавця, на якому він встановлює свої (часто монопольні) ціни. При великій пропозиції і малому попиті маємо ринок покупця, на якому ціни встановлюють посередники і (чи) покупці. Ось саме такий розбалансований ринок бджолопродуктів існує на сьогодні в Україні.

Вважаючи, що кількість внутрішнього меду на цьому ринку змінюється не дуже сильно, будемо допускати, що і пропозиція змінюється мало. Виходить, що основним напрямком розробки цього ринку в Україні є стратегія впливу на попит з метою його збільшення і подальшого збалансування ринку.

А чим взагалі визначається попит на будь-який продукт? Основні чинники тут такі:
1. Інформація про наявність продукту.
2. Інформація про корисні властивості продукту у порівнянні з альтернативними продуктами.
3. Традиції вживання продукту.
4. Якість продукту.
5. Ціна продукту.
6. Можливість покупця придбати продукт за встановленою ціною.
7. Інші чинники — уміння продати продукт, якість тари, привабливість зовнішнього вигляду продукту, привабливість продавця та ін.

Стосовно першого пункту. Зрозуміло, що наш потенційний покупець взагалі знає про те, що таке мед і де його придбати. Але абсолютна більшість людей дуже погано обізнана в тому, які все ж таки переваги має мед перед традиційним цукром.
До речі, цукор як продукт харчування з’явився на нашій землі тільки трохи більше 100 років тому. А до того єдиним солодким продуктом був мед. З того часу цукор практично витіснив з цієї споживчої ніші мед. За даними статистики в Україні, споживання меду однією людиною за рік не перевищує 0,5 кг, а цукру — приблизно 50 кг, тобто в 100 разів більше! Можна сказати, що наше населення є цукрозалежним, незважаючи на те, що від споживання цукру шкода здоров’ю може бути не меншою, чим користь. Коли ж люди отримають достовірну інформацію не тільки про користь меду, а про його цілющі властивості, то це вже стане передумовою для збільшення попиту.

Для того, щоб доносити цю інформацію до нашого потенційного споживача, ініціативною групою одеських бджолярів в травні 2006 року була створена громадська організація «Фонд пропаганди продукції українського бджільництва». Принциповим моментом при створені було те, що Фонд не буде рекламувати продукцію конкретного виробника чи фірми, а буде тільки займатися пропагандою українських бджолопродуктів в загальній постановці – ніяких адрес, прізвищ, назв фірм, телефонів в цій інформації не буде. Тобто ця пропаганда буде працювати не на конкретного виробника (як працює реклама), а на нас всіх за рахунок збільшення попиту на наші бджолопродукти.

Важливим аспектом такої пропаганди є також те, що буде пропагуватися тільки наша українська бджолопродукція, бо добре відомо, що для людини більше користі приносять саме ті продукти, які дає земля, на якій ця людина живе. Цей факт неодноразово підтверджувався в наукових дослідах, бо має під собою фізіологічне підґрунтя – людина найкраще і з найбільшою користю засвоює ті продукти харчування, які традиційно споживав його родовід і на які вже «настроєна» його ферментна і кишково-шлункова система. Кожен з нас мав змогу отримати неодноразові підтвердження цьому факту. Так, навіть при переїзді на нове місце (наприклад, на відпочинок на морі) ми довго пристосовуємося до нової їжі з усіма неприємними від цього наслідками.

Існує також таке поняття, як «патріотизм споживача», тобто надання переваги вітчизняному продукту при можливості вибору між приблизно рівноцінним імпортним і вітчизняним продуктом. І на цей аспект Фонд буде звертати увагу при проведені пропагандистської роботи.
Предметом пропаганди буде також формування традицій вживання якісних вітчизняних бджолопродуктів нашими споживачами.

Безумовно, сильно гальмує попит на бджолопродукцію низька купівельна спроможність наших людей. Але коли наш споживач зрозуміє реальну користь від споживання вітчизняних бджолопродуктів, він зможе частину коштів на придбання цукру свідомо «переключити» на придбання меду, бо у людини нема дорожчого капіталу, чим його здоров’я.

Ось такий Фонд вже створений і існує, але він потребує підтримки кожного з нас, пасічників, бо результати його роботи будуть корисні кожному бджоляреві… Шановні друзі! Від кожного із нас сьогодні залежить, чи буде Фонд існувати і реалізовувати корисні для кожного з нас пропагандистські акції, чи ж він зачахне і помре, так і не встигнувши стати на ноги. Допоможемо ж самі собі!
Якщо ж ми і надалі будемо чекати, що прийде якійсь добрий «дядько» і вирішить за нас наші ж проблеми збуту меду, то ми як бджолярі слідом за Фондом зачахнемо і будемо тоді поодинці волати: «Допоможіть!». Але хто ж нам допоможе, як не ми самі собі?
У нас з’явився реальний шанс об’єднати зусилля і вирішити проблему. Скористаймося ж цією можливістю!

Я чудово розумію, що чисельні шахраї різних мастей зробили нас (і небезпідставно) дуже обережними до подібних закликів. Я також чудово розумію, що сумніви «а чи на розкрадуть?» утримують багатьох з нас від підтримки цієї ініціативи. Як член Наглядової ради Фонду, знаючи склад цієї ради, і від себе особисто можу запевнити — не розкрадуть! Кожна гривня піде на вирішення наших спільних проблем, а не в кишеню кому б то ні було. Я вам, мої шановні колеги, це обіцяю своєю честю і своїм іменем.

А ось стверджувати, що не крадуть державні кошти, які виділяються на підтримку бджільництва, я, безумовно, не буду, бо тут цілком згоден з висновком Рахункової Палати України про те, що ці кошти розкрадають. Таку інформацію нашому зібранню надав МИРНИЙ Ю. з Полтави.

Не знаю, як де, а у нас в Харкові є випадки крадіжки цих коштів. З достовірних джерел мені стало відомо про те, що дані про наявну кількість бджолосімей у деяких наших бджолярів, які оформляли документи на дотації, значно завищені. Дехто ж отримав відповідну довідку в сільських радах, навіть на маючи жодної сім’ї. Мабуть, погрози про персональну відповідальність за цільове використання державних коштів, що виділені за наявні бджолосім’ї, і про які написано в п. 4.4 «Порядку нарахування коштів… за наявні бджолосім’ї», який розроблено на виконання Постанови КМУ від 11.07.01 р., №799, мало кого лякають.

Не називаю прізвищ, бо не маю на руках документів (а хто ж мені їх дасть?), які підтвердили б ці факти. Але ж для тих, хто повинен займатися таким справами, не буде важко встановити достовірність сказаного мною.

А що ж нас чекає в найближчі роки в фінансовому забезпеченні галузі? Ось що з цього приводу написано в «Програмі розвитку галузі бджільництва в Україні до 2011 року» (ж. «Пасіка», №12, 2005). «Для успішного розвитку галузі бджільництва та вирішення поставлених завдань необхідна державна підтримка галузі в розмірі 20 млн. грн. щорічно і, як мінімум, упродовж 5 років».
У мене немає жодного сумніву відносно того, що державі треба фінансово підтримувати бджільництво, але ж при цьому треба і жорстко контролювати їх цільове використання. Мені здається, що все ж таки треба розробляти нові механізми непрямої дотації галузі. Маю на увазі те, що кошти треба не виділяти конкретному пасічнику, а вкладати їх в вирішення проблеми збуту вітчизняної бджолопродукції за рахунок її пропаганди на загальнодержавних каналах радіо і телебачення і в інших засобах масової інформації (газети, журнали тощо). То й буде кращою дотацією нашим бджолярам, коли вони без проблем зможуть продати вироблену ними бджолопродукцію за пристойною ціною.

Ще одна «чорна діра» для державних коштів — це кошти на селекційну роботу в бджільництві. Незважаючи на те, що процедура отримання дозволу на відкриття племінної пасіки дуже непроста (а, можливо, і внаслідок цього), тут також крадуть. І не по десятку гривень за сім’ю, а значно більше. Розміри «відкату» за отримання дозволу доходять до 30% від загальної суми, яка обчислюється вже десятками тисяч гривень на одну племінну пасіку. А до чого це призводить? А до того, що ми маємо «паперові» племінні пасіки, які справно виробляють віртуальних (тобто уявних) маток. На таких окремих пасіках до половини вуликів зроблені з фанери чи ДВП, і в них ніколи не жили не тільки племінні сім’ї, а навіть і звичайні сім’ї там ніколи не водилися (хіба що якийсь «шальний» рій залетить).

Відомо, що у нас на Харківщині офіційно зареєстровано чотири племінних пасіки. Проведений мною бліц—опит пасічників з м. Харкова (більше як 50 чоловік) свідчить про те, що з племінними матками виробничого кооперативу ім. Фрунзе (голова СВИР В.І.) вони добре обізнані, відомо також, що на племінній пасіці ПОДОБИ В.Є. ведеться серйозна селекційна робота з українськими степовими бджолами, а ось племінних маток з селянського фермерського господарства «Слобожанський пасічник» (голова СТРИГІН О.О.) ніхто із опитаних не бачив. Можливо їх експортують за кордон? Не знаю, не знаю, але у мене стосовно такої можливості є дуже великі сумніви. Про племінні якості маток, коли навкруги строкатий фон місцевих трутнів, я вже не кажу. То, скоріш за все, для такої «племінної» пасіки дуже тонка матерія. От і маємо за державні гроші заміст дійсно племінної пасіки якесь «МММ з вуликами».

А вищезгадана «Програма» з цього приводу пропонує: «Для результативності селекційної роботи в галузі бджільництва бажано упродовж 5 років виділяти щорічно до 3 млн. грн.». Благі наміри! А чи не краще проконтролювати, щоб те, що виділяється вже сьогодні, було використано дійсно на селекційну роботу, а не на її імітацію на деяких «потьомкіньских» пасіках? Може таких пасік в інших областях України нема? Напишіть, хлопці…

Ось, на жаль, на таких не зовсім оптимістичних нотах я й завершую свої роздуми, які народилися в мене після жовтневої зустрічі на пасіці «діда Василя». Але ж якщо кожен з нас буде робити хоч невелику частину того, що робить Василь Олексійович для бджільництва, то ми вирішимо наші проблеми, якими б складними вони ні були. Чого я всім нам щиро і бажаю!
Валерій КОРЖ, м. Харків
13.10.06 р.

Счетчик посетителей

1664404
Сегодня
Вчера
Неделя
Прошлая неделя
Месяц
Прошлый месяц
Всего
123
1238
3683
6251
19548
32564
1664404

Forecast Today
1392


Ваш IP:34.204.200.74