На документальному грунті розказано про дворянське походження П.І. ПРОКОПОВИЧА

З часу видання останнього, третього, тому «Вибраних творів П.І. ПРОКОПОВИЧА» в 2012 р, де від імені редколегії був запропонований сучасний погляд на біографію нашого великого співвітчизника, я продовжую вивчати його життя й творчість. В процесі цієї роботи деякі положення біографії прийшлось переглянути, а також виправити окремі помилки, оскільки з’явились нові документи і обставини.

В цій статті хочу повести розмову про дворянське походження П.І. ПРОКОПОВИЧА, оскільки в відомих біографічних нарисах С. ВЕЛИКДАНА (1850) та О.І. ПОКОРСЬКОГО-ЖОРАВКО (1876) по цьому питанню є тільки скупа інформація, в якій мало конкретики.

***


Як завжди, розмову про будь-яку проблему розпочну з визначень — дефініцій, як кажуть.

Дворянство — це спадкоємна державна інституція, представники якої мають значні привілеї стосовно власності і своєї свободи. Головними привілеями дворянства було право володіти землею, людьми (кріпаками) і населеними пунктами, маєтками, а також право власної свободи на вчинення будь-яких дій, які не суперечили б існуючому законодавству.

Була передбачена також можливість передачі спадкоємного дворянства в спадок. Це відбувалося на підставі існуючого шлюбу по лінії чоловіка. А це означало, що кожен чоловік, який свого часу отримав в спадок від свого батька дворянство, надавав дворянське достоїнство своїй дружині й дітям. Жінка ж дворянка, яка вступала в шлюб з чоловіком не дворянином, не могла передати права дворянства цьому чоловіку і своїм дітям, при тому, що сама вона залишалася дворянкою.

Виходячи зі сказаного, ми тепер маємо можливість проаналізувати ту інформацію, яку надали нам сучасники нашого героя. Ось, наприклад, що писав про батька П.І. ПРОКОПОВИЧА його позашлюбний син С. ВЕЛИКДАН (1850): «Його батько — дворянин, священик с. Митченки…». Здавалось би, що все дуже конкретно й однозначно, але ж редколегія «Вибраних творів» тоді, в 2012 р., поставила цю інформацію під сумнів. Ось що ми тоді, виходячи з нашого розуміння проблеми, писали: «Вже в цій загальновідомій інформації ми (редколегія) побачили протиріччя. По-перше, якщо батько був священиком, то його син не міг бути дворянином, бо, якщо батько являється священиком, то він одночасно не може бути й дворянином, бо це — різні стани (сословия)» [1].
Але, як показали подальші вивчення цього питання, ми тоді помилялися. Ось що з цього приводу пишуть фахівці, http://ru.wikipedia.org/wiki/.
«У відповідності до «Свода законов Российской империи», її населення (обивателі) були поділені на чотири головні групи:
1. Дворяни.
2. Духовенство.
3. Обивателі міст (городяни).
4. Обивателі сіл (селяни).
…Але ж на практиці духовенство не створювало окремого стану (сословия). Тому людина, яка носила духовний сан, могла одночасно належати і до дворянства».

Якщо все це покласти на наш випадок, то це означає, що Іван Андрійович, батько Петра, був одночасно і священиком, і незаможним дворянином. А тому, у відповідності до існуючого на тоді законодавства, вже з моменту народження маленький Петро ставав дворянином, і залишався ним все своє життя.

На підтвердження цього, далі я надам два документальних свідчення. А поки, в зв’язку з новими обставинами, що відкрилися, хочу спростувати ще одну помилку редколегії: «…Тому, по-друге, ми можемо навіть зробити таке припущення, що Іван ПРОКОПОВИЧ міг бути лише вихователем Петра, а кровний його батько (дворянського стану) для нас залишається невідомим» [1].

Але, як стало зараз цілком зрозуміло, рідний батько Петра таки дійсно був і священиком, і дворянином одночасно, тому дворянське достоїнство Петра має витоки від його генетичного батька Івана Андрійовича, а не від якогось гіпотетичного батька-дворянина.

Тепер надаю обіцяні документальні свідчення.
*Перше. Свого часу мені вдалося отримати з «Российского государственного военно-исторического архива», що в м. Москві, копію «Дела по прошению поручика Прокоповича о выдаче ему об отставке указа» (ф. 395, оп. 226, д. 1801), в якому є і «Копия с формулярного Списка… корнета Прокоповича». В цьому «Списку…» станом на 1819 рік в стовпці «Из какого состояния…» зроблений такий запис: «Из дворян Новгородско-Северского наместничества. За ним в Коропском уезде крестьян 30 душ».


*Друге. В «Тестаменті» (духовному записі) від 1.07.1826 р. Петро Іванович власноруч пише: «Я, ниже подписавшийся Малороссийской Черниговской губернии Конотопского повета житель села Митченок помещик отставной поручик Петр Иванов сын Прокопович,…».


Фрагмент фотокопії №АЛ-1664
Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарнавського



Уточнюю, що слово «помещик» (поміщик) означає дворянина землевласника.
Так що із всього цього стає зрозуміло, що П.І. ПРОКОПВИЧ дійсно був дворянином. А в останній час я знайшов ще декілька підтверджень цьому.
*Третє. На сайті http://ru.wikipedia.org/wiki/ повідомляється про те, що в «Списке дворянских родов, внесенных в Общий гербовник Российской империи» в книзі ХІІ на стор. 45 є прізвище «ПРОКОПОВИЧ». На цьому ж сайті серед відомих носіїв дворянських титулів вказані:
- Прокопович, Петр Иванович (1775-1850) — украинский пчеловод.
- Зосима Прокопович (? -1656) — епископ Черниговский и Новгород-Северский.
- Феофан Прокопович (1681-1736) — епископ Русской православной церкви.
До речі, два останніх прізвища ще раз свідчать про те, що особи духовного сану можуть бути одночасно й дворянами.

*Четверте. В листі далекого рідного П.І. ПРОКОПОВИЧА (по лінії дочки Онисії) С.С. ЛЕТО від 23.05.2002 р. до Чернігівського історичного музею ім. В.В. ТАРНАВСЬКОГО він пише: «Известно, что Прокоповичи были потомственными дворянами, но кто из предков Петра Ивановича и за какие заслуги сподобился войти в это сословие и получить соответствующую царскую грамоту?»

Відповідь на питання з цього листа «за какие заслуги?» я знайшов на сайті http://web.archive.org/web/20120929042206/http://goldarms.narod.ru/chernigov.htm де в «Списке дворянских родов, внесенных в Родословную книгу Дворянского депутатского собрания Черниговской губернии», є й рід ПРОКОПОВИЧІВ, які, як витікає з пояснень до «Списку…», отримали «Дворянство бюрократическое, приобретенное чином гражданской службы или пожалованием ордена». Але хто із предків Петра Івановича першим отримав цю грамоту, на жаль, невідомо.

Мені здається, що представлені аргументи були переконливими для того, щоб ми мали всі підстави в подальшому вважати П.І. ПРОКОПОВИЧА дворянином. Але не можу не сказати, що з передачею цього спадкового статусу своєму позашлюбному сину Степану ВЕЛИКДАНУ у Петра Івановича виникли непереборні складнощі.

Справа в тому, що він не мав офіційного (церковного) шлюбу, а від кріпачки Ганни БОРОВИКІВНОЇ у нього було троє дітей — дві доньки й син Степан, якому він дав прізвище «ВЕЛИКДАН». Але, у відповідності до існуючих на той час законів, позашлюбні діти не мали права не тільки на отримання дворянства від свого батька, але вони не мали й майнових прав, тобто не могли отримати і батьківську спадщину.

Таким чином, цілком очевидно, що Митченківська гілка незаможного дворянського роду ПРОКОПОВИЧІВ перестала існувати після смерті у 1850 році її останнього представника П.І. ПРОКОПОВИЧА.

Валерій КОРЖ
15.02.15 р.
Література
1. Прокопович П.І. Вибрані твори / т.3. Про школу бджільництва П.І. Прокоповича. — Харків: Фактор, 2012. — 352 с.
2. Корж В.М. П.І. Прокопович: життя і творчість. — Харків: «Щедра садиба плюс», 2014. — 80 с.

Счетчик посетителей

1664323
Сегодня
Вчера
Неделя
Прошлая неделя
Месяц
Прошлый месяц
Всего
42
1238
3602
6251
19467
32564
1664323

Forecast Today
936


Ваш IP:34.204.200.74