На документальній основі коротко розказано про здоров’я П.І. ПРОКОПОВИЧА

Про здоров’я Петра ПРОКОПОВИЧА


У нас, людей, так прийнято, що інформація про здоров’я будь-якої пересічної людини є інформацією приватною, яка не підлягає оприлюдненню та обговоренню. Але це правило «не працює» по відношенню до публічних людей, особливо, якщо вони жили декілька століть тому.

Багатьох, хто проявляє інтерес до такої непересічної людини, як Петро ПРОКОПОВИЧ, цікавлять не тільки його наукові та практичні здобутки, але й те, якою людиною був він з усіма притаманними одному йому особливостями. Думаю, не помилюсь, якщо скажу, що цей інтерес в повній мірі стосується й інформації про його здоров’я. В цьому контексті хочу надати відповідні документальні виписки зі статей та листів самого Петра Івановича та коротко прокоментувати їх.


П.І. ПРОКОПОВИЧ
1775-1850 р.р.


Насправді, здоров’я будь-якої людини - головна для неї цінність. Воно й зрозуміло, бо скільки здоров’я — стільки й людини: є здоров’я (фізичне і психічне) — є і людина. А якщо немає здоров’я, то фактично немає і людини. Всі ми свідомо чи підсвідомо розуміємо цю істину. Розумів її , безумовно, і Петро Іванович, про що свідчать його записи.

Перші спомини про його здоров’я датуються ще 1798 роком (а було йому тоді 23 роки), коли він «по головной болезни вышел из военной службы в отставку», (том 1, стор. 17).

У подальшому (в пору активної діяльності) й до 1833 року в його статтях і листах я не знайшов записів про його здоров’я. Але в листі від 22.05.1933 р. до С.О. МАСЛОВА* він пише: «… тільки з 28 березня відпустила моя лихоманка, Але від свого здоров’я добра не чекаю, бо якщо не те, то інше мене мучить: пароксизм лихоманки починався завжди з нижніх кінцівок; тепер вони нестерпно болять і цим знову віднімають багато часу». Там же: «Маю намір також обкопати болото і прокопати канави, та відчуваю смерть за плечима», (том 2, стор. 281-282). Нагадаю, що на той час було йому 58 років.

У подальшому Петро Іванович періодично пише про приступи хвороби у вигляді припадків. Так, наприклад, у своєму листі до С.О. МАСЛОВА від 05.01.1836 р. він пише: «12 грудня (1835 р. — К.В.) ледве встиг я написати початок свого листа, як відчув припадок, що все посилювався, набув різкої форми і врешті призвів мене до фізичної і душевної знемоги, внаслідок якої я й досі (з 12 грудня до 5 січня) не міг нічого як слід написати і тепер не знаю, що буде з мого життя», (том 1, стор. 225).
У наступному листі від 26.01.1836 р.: «Я живу просто, в тісноті, слабую, почуваючи себе, з уваги на небезпечні припадки, на краю могили», (том 1, стор. 230).

Лист від 28.02.1836 р.: «…гомеопатія — річ благотворна. Найщиріше спасибі Вам за хутко прислані крупинки аконіту, прийнявши які двічі, я відчув себе здатним не відмовитись прибути 17 лютого (в Конотоп) до голови на його вимогу». Там же: «…діставши завдяки аконіту полегшення на голову, жваво приступлю до перерваної роботи», (том 1, стор. 231-232).

Але знову в листі від 04.12.1838 р. він бідкається на «старечість мою і наглі (несподівані. — К.В.) ) розпачливі припадки». Цікава деталь — цей лист написано, крім підпису, рукою переписувача, (том 1, стор. 236).

В «Зауваженнях засновника школи бджільництва на відгук купця Пономарьова» («Землед. журнал» №6, 1836) він пише: «До того ж, мої обставини у ці роки (1834-1836 р.р. — К.В.) були гіркими: часті припадки хвороби виснажували мене так, що я ледве міг продовжувати свої заняття в школі». Там же: «Насамкінець скажу, що тепер, коли я одержав деяке полегшення від своєї хвороби…, я знову повернувся до своїх занять» (том 3, стор. 235).

В промові засновника з приводу 20-річчя школи бджільництва («Журнал с/х и овцеводства», №4, 1849 р.) він сказав таке: «Я уже из двора выезжать, а зимою и из комнаты не могу выходить, но весною и летом могу еще иметь просмотр за домашними пасеками в отсутствие Великдана».

Про останні два роки життя Петра Івановича його позашлюбний син Степан ВЕЛИКДАН писав, що «…він жорстоко страждав ревматизмом, у нього тряслися руки, але навіть до передсмертної хвороби зберігав свою діяльність, відвертість і готовність з будь-ким ділитися своїми знаннями». Там же про останні дні життя Петра Івановича С. ВЕЛИКДАН пише: «31 січня 1850 року…відчув себе хворим. Постраждавши понад 7 тижнів, на світанку 22 березня на 76 році життя він помер», (том 3, стор. 269-270).

Це ми ознайомилися з власними оцінками стану здоров’я самим нашим героєм та його сином. А яку оцінку давали його сучасники? На жаль, мені вдалося віднайти тільки єдину згадку про це в «Путевых заметках при поездке из Москвы в Киев, Харьков и Воронеж» С.А. Маслова («Землед. журнал» №1, 1838 г.). Про коротку зустріч з Петром Івановичем там написане таке: «Это была школа. На крыльце стоял высокого роста мужчина в черном казакине (кафтане), по виду лет 50-ти; свежесть в лице и черные волосы с проседью не показывали в нем болезненного старика, каким я воображал Петра Ивановича, судя по его письмам, но это был он».
Звертаю увагу на те, що тоді (у 1838 році) «мужчине в черном казакине» було вже 63 роки!

А тепер хотів би дати свою коротку оцінку наданої інформації не як фахівець, а як людина, яка вже «розміняла» восьмий десяток.

Перш за все я звернув увагу на те, що Петро Іванович наприкінці свого життя часто писав про швидку втомлюваність, та у нього в останні два роки життя «тряслися руки». Мені здається, що ці симптоми могли свідчити про наявність у нього хвороби Паркінсона, яка характеризується м’язовими розладами у вигляді тремтіння кінцівок та швидкою втомлюваністю.

Мені здається також, що частенько Петро Іванович демонстрував надмірну увагу до свого здоров’я. Схоже на те, що то було щось схоже на іпохондрію, коли людина інтерпретує незначні фізичні зміни свого здоров’я як признаки якоїсь хвороби. В цьому сенсі показовим є той запис, який він зробив ще 1 липня 1826 р. (у віці 51 року!) в своєму відомому «Тестаменті» — духовному записі: «Будучи в крайней болезни и чувствуя ближе к смерти, нежели к животу…» (том 3, стор. 313). Та після цього, як ми добре знаємо, він майже за чверть століття встиг зробити ще безліч добрих і корисних справ…

* МАСЛОВ С.О. — незмінний секретар Московського товариства сільського господарства.

Валерій КОРЖ
11.04.2015 р.

Література
1. Прокопович П.І. Вибрані твори (у трьох томах). — Харків: Фактор, 2010-2012 р.р.
2. Корж В.М. П.І. Прокопович: життя і творчість. — Харків: «Щедра садиба», 2014. — 80 с.

Счетчик посетителей

2062727
Сегодня
Вчера
Неделя
Прошлая неделя
Месяц
Прошлый месяц
Всего
213
305
5673
5673
9265
23478
2062727

Forecast Today
960


Ваш IP:3.233.219.62